Західна Україна чи Східна Річ Посполита?

Саме таке питання періодично виникає у тих хто хоч інколи цікавиться новинами у павутині медіа-ресурсів. Останнім часом наш найближчий західний сусід хоч і припинив вчиняти  офіційні (“з позиції влади”) провокації на фоні спірних питань двосторонніх відносин, проте втілення ідеї великопольського шовінізму і надалі спостерігається. Кожного разу, використавши на повну черговий “камінь спотикання” (для прикладу т.зв. “Волинська трагедія”), польська влада намагається знайти новий і на його фоні надалі підігрувати необхідні їй настрої. Адже що то за поляк, якщо він не націоналіст і не хоче повернути “своє”?! Але не у німця чи словака! А тільки в Українця!  Запитаєте, що означає “своє”? – а це Західні території України які  до 1939 року входили у склад Польщі. Проте, було б надто очевидно і не ефективно на одній трагедії будувати приховану політику, адже в такому разі не уникнути осуду і засудження Європейської спільноти, а Польщі вони не потрібні!

Спілкуючись із окремими представниками органів місцевого самоврядування України мені стало відомо, що новою штучно підіграною темою для обговорення постало забезпечення увіковічнення та вшанування пам’яті загиблих поляків на території історичних земель, що тепер у Луцькому консульському окрузі. Усім відомо, що вказане питання, як і проблематика “Волині”, координувалося і надалі курується одіозним польським політиком Мареком Запуром. Саме цей віце-консул Генерального консульства Республіки Польща у м.Луцьку наприкінці 2017 року, мабуть відчуваючи “вседозволеність” (підтримується владною верхівкою РП) відкрито заявив, що Львів це таки польське місто! Дане висловлювання зроблене під час круглого столу в краєзнавчому музеї м.Рівне і прозвучало після того, як українські історики почали задавати “незручні” питання польській делегації. Отримавши “по чолі” від Міністерства закордонних справ та владних можновладців Польщі за такі різкі висловлювання та викриття  істинного ставлення поляків до українських земель та її народу, дипломат був змушений виправдовуватися і спростовувати свою ганебну заяву, звинувачуючи українську сторону у штучних провокаціях та викривленні історичних фактів.

 

Ще одним цікавим аспектом діяльності М.Запура є його заінтересованість у встановленні на території України т.зв. “слідів польськості” (пам’ятних знаків, монументів, тощо), як виразу “історично-культурної належності західних регіонів нашої держави до складу РП”. При цьому, їх встановлення здійснюється ним всупереч вітчизняному законодавству. Відтак, М.Запур лише виконує свій святий обов’язок перед вітчизною, а факт можливого порушення ним (чи за його вказівки) законодавства України чомусь не береться до уваги взагалі! Останнім відомим фактом такого “хоббі” дипломата слугували його наміри встановити нові пам’ятники у с.Ігровиця Тернопільського району, проте цей намір був відкладений до невизначених часів. Вказаний населений пункт досить відомий в історичному плані, так як чимало слухів та історій пов’язано саме з цією місцевістю, в якій за версією поляків, українці “замордували” польських селян (на пам’ятнику в селі так і зазначено – “Пам’яті захоронених тут близько 90 поляків мешканців села Ігровиця ЗАМОРДОВАНИХ 24 грудня 1944 року” ) Як ви бачите напис на українській мові дещо відрізняється.. мабуть сусіди вирішили залишити ходи відступу при можливих звинуваченнях, щоб прикритись складнощами перекладу, мабуть дійсно вважаючи Україною наївною та сліпою.

Чи то М.Запур знайшов краще і перспективніше місце для цих меморіалів, а відтак і для своєї популяризації!? Чи громадськість дізналася і все таки не дозволила це зробити?!… залишається лише гадати! Але на щастя хоча б цього разу вдалося уникнути чергового польського свавілля!

Якщо добре проаналізувати та розібратися, то Польщі вигідно мати своєрідного польського Жириновського, адже допоки М.Запур справляється з своїми завданнями, у т.ч. неафішованими, жодних запитань не виникає, а у випадку, коли вони і з’являються, то завжди можна заявити, що дипломат виражав тільки власну думку, а обґрунтовані  звинувачення зі сторони України подати у вигляді чергового провокування міжнаціональної ворожнечі та розпалювання конфлікту на пустому місці, в той час як РП хоче миру.

Крім цього, М.Запур постійно цікавиться політичною ситуацією в Україні, настроями українців та поляків в різних областях, а також проявляв інтерес до нещодавніх виборів президента та народних депутатів України. У цьому контексті, останнього цікавили результати екзитполів, соціологічних досліджень, а також самі кандидати в депутати, зокрема їх персональні та загальні дані. Цікаво і те, що віце-консул не приховував своєї зацікавленості щодо пошуку будь яких “точок дотику” кандидатів з Республікою Польща, їхніх зв’язків, контактів, ставлення до тих чи інших осіб та ситуацій (для прикладу стосовно “Волині”), у т.ч. безпосередньо проводячи з ними зустрічі та спілкуючись у закритому форматі. Напевно, як і угорські урядовці, здійснював пошук своїх фаворитів.

При цьому, на відміну від Угорщини, офіційна Польща допоки притримується політики здійснення саме  прихованого впливу на потрібні їй процеси та віддає перевагу керуванню ситуацією не напряму, а “з тіні”, що знову ж таки дозволяє уникнути багатьох незручних питань та проблем. А далі, все просто: штучна актуалізація питання порушення прав польських громадян на території Західних областей України та утворення польських автономій із подальшим приєднанням до РП (по аналогії подій 2014 року). Тому питання: “Західна Україна чи Східна Річ Посполита?” ще не скоро буде приведене до єдиного трактування, зважаючи на безперервні спроби нашого сусіда звести його на користь останнього. У статті викладені лише усім відомі факти, а висновки робити лише Вам!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *